Коли у стосунках між партнерами немає достатньої автономії та здорових меж — виникає відчуття скутості й задухи.
Буває так, що ви опиняєтеся у пастці стосунків, з яких не можете вийти або хоча б на певний час віддалитися від іншого? Найчастіше відчуття пастки є наслідком наших внутрішніх переконань. І все ж, величезна кількість людей залишається в нещасливих стосунках. Вони переживають емоційну самотність або глибоке приниження. Таке відчуття задухи й відсутності вибору зазвичай виникає через страх, який є часто цілком несвідомим.
Люди дуже винахідливі, коли йдеться про причини залишитися в таких стосунках — починаючи з турботи про маленьких дітей, допомоги партнерові, який, наприклад, недобре почувається. Так, один чоловік дуже боявся й відчував провину при самій думці залишити свою хвору дружину (вона була на 9 років старша за нього). Ці його переживання довели до такого сильного стресу, що він помер раніше за свою хвору дружину.
Фінансове питання також пов’язує пари, особливо в економічно складні часи.
Пари з гарним доходом часто чіпляються за усталений комфортний спосіб життя й не помічають, як їхній шлюб уже перетворився на банальне ділове співробітництво.
Часто буває, що домогосподарки бояться ставати самодостатніми або не хочуть залишитися одинокими мамами, а чоловіки, які забезпечують усю сім’ю, не хочуть платити аліменти чи ділити нажите у шлюбі майно. Трапляються й ситуації, коли подружжю соромно визнати, що їхній шлюб виявився «невдалим». Дехто навіть побоюється, що їхній(я) чоловік/дружина може заподіяти собі якусь шкоду. Жертви емоційного або фізичного насильства бояться переслідування чи помсти, якщо наважаться піти.
Їхня самооцінка настільки знизилася, поки вони перебували в цих стосунках, що відчуття загрози й імовірного насильства суттєво зростає вже під час думок про розрив.
Також люди часто переконують себе, що їхній «час уже минув» і шансів побудувати нові стосунки майже немає. Вони лякають себе фантазіями про майбутні невдалі побачення тощо. І не варто забувати, що багато культур і сьогодні засуджують розлучення.
Але є й глибші страхи.
Несвідомий страх
Глибинними та несвідомими причинами залишатися в пастці таких стосунків часто стають страх покинутості та/або самотності, а також бажання його уникнути. Перебуваючи у тривалих стосунках, люди рідко зберігають свої особисті заняття й захоплення, не підтримують контакти поза межами спільного кола спілкування пари. Раніше ці потреби задовольняла так звана «розширена сім’я».
У жінок часто є подруги, яким можна довіритися більше, ніж батькам. Водночас чоловіки традиційно зосереджуються на роботі, ігнорують свої емоційні потреби й покладаються виключно на підтримку дружини. Проте і чоловіки, і жінки надто часто нехтують власними інтересами. Співзалежні жінки припиняють спілкуватися зі своїми друзями, відмовляються від занять і захоплень, переймаючи звички та хобі свого партнера.
Ефект усіх цих чинників підсилює страх самотності та ізоляції, коли люди починають замислюватися про можливий розрив і самостійне життя.
Коли люди перебувають у шлюбі довгі роки, їхні особистості, а також ролі «чоловіка» і «дружини» звужуються до понять «годувальника» й «домогосподарки». А самотність після розлучення переживається як відчуття розгубленості, виникає криза ідентичності. Велике значення може мати відділення одного з батьків від дитини, якщо виховання було основним джерелом підтримання його самооцінки та життєвих сенсів.
Дехто ніколи не жив сам. Вони поїхали з батьківського дому або залишили гуртожиток навчального закладу і відразу почали жити з партнером або навіть одружилися. Такі стосунки допомогли їм відокремитися від батьків фізично. Але водночас вони так і не пройшли етап психологічної сепарації від батьків і не стали самостійними дорослими. І стають прив’язаними до свого партнера так само, як колись до батьків.
Переживання розлучення чи розриву стосунків актуалізує всі ті незавершені завдання розвитку, які необхідно пройти для становлення зрілої особистості.
Переживання, викликані розривом з чоловіком/дружиною та покиданням дітей, можуть бути повторенням того страху й почуття провини, які були при сепарації з батьками. Але тоді їх вдалося швидко уникнути, переключившись на нові стосунки.
Загострене почуття провини при виході з токсичних стосунків пов’язане й з тим, що батьки такого партнера емоційно не підтримували його в сепарації.
Хоча негативний вплив розлучення на дітей у більшості випадків цілком реальний, таке відчуття тривоги може бути й проективним страхом за самого себе. Воно ще більше посилюється, якщо партнер сам постраждав у дитинстві від розлучення своїх батьків.
Заперечення проблем у стосунках
Заперечення самого існування проблем у стосунках, навіть таких, як залежність партнера, — також часта причина, чому люди можуть застрягти у стосунках.
Вони можуть вигідно пояснювати й виправдовувати вчинки партнера, чіплятися за короткочасні «хороші дні» або жести любові. Вони схильні й далі вірити, хоча їх обманювали вже багато разів.
Часто вони заперечують і власний біль, який міг би стати ресурсом для змін і мотивом звернутися по допомогу.
Дефіцит психологічної автономії
Автономія передбачає бути емоційно цілісною, окремою та незалежною людиною. Відсутність автономії не лише перешкоджає відокремленню, а й задає для людини ще більш залежний формат стосунків з її партнером.
Така людина опиняється у пастці суперечливих переживань. З одного боку, він/вона хоче незалежності та свободи, а з іншого — безпеки і стабільності, навіть якщо ці стосунки токсичні. Автономія не означає, що вам не потрібні інші: вона дозволяє перебувати у здоровій взаємозалежності з оточенням без ризику потрапити в пастку стосунків.
Основні маркери психологічної автономії:
- Коли залишаєтеся наодинці, ви не відчуваєте самотності й спустошеності.
- У вас є власні друзі (без перетинів із партнером).
- Ви не сприймаєте усе надто близько до серця.
- Ви можете відмовляти іншим і забезпечувати собі більше особистого простору, коли це необхідно.
- Ви можете ухвалювати самостійні рішення.
- У вас є власні погляди й цінності, іншим людям складно щось вам нав’язати.
- Ви можете робити щось самостійно та починати нові справи.
- Ви не вважаєте себе відповідальними за чужі вчинки й почуття.
Брак особистої автономії робить людей нещасними й заважає будувати серйозні стосунки. Тому що вони одночасно і не можуть піти, і бояться зближуватися.
Вони бояться потрапити в ще більшу залежність і повністю втратити себе. Вони будуть підлаштовуватися під інших, нехтувати своїми потребами, інтересами та друзями, накопичуючи дедалі більше невдоволення й роздратування до свого партнера.
Вихід – не завжди розрив
Вихід зі складної ситуації не завжди потребує розриву стосунків. Відчуття свободи — це насамперед внутрішня робота. Потрібно розвивати власну систему підтримки та ставати більш незалежними й упевненими. Привласнити й прийняти свою відповідальність за власне щастя, розвиваючи свої захоплення замість того, щоб замикатися на стосунках і своєму партнері.
Можливо, вам знадобиться допомога психолога, щоб сформулювати свій запит і усвідомити потребу в необхідних змінах. Розрив стосунків — це завжди радикальні, але часто необхідні зміни. Водночас не менш важливо опанувати навичку залишатися у стосунках і домовлятися про особисті межі, таким чином підвищуючи відчуття власної безпеки та цінності.
