Перебуваючи у стосунках, можна відчувати себе самотнім не менше, ніж коли ми наодинці. І це здається дивним, адже ми проводимо багато часу разом з нашими партнерами. У такі моменти важко помітити, що в емоційному плані ми – самотні. Виникає відчуття, що чогось не вистачає, немає радості, але у чому саме причина – зрозуміти не виходить.
Давайте розберемося, які бувають ознаки емоційної покинутості.
Люди схильні почуватися самотніми, коли відчувають брак турботи, зневагу до себе, а також збільшення фізичної дистанції з партнером. Наприклад, у разі розлучення, хвороби чи смерті близької людини. Але емоційна покинутість не дуже пов’язана з фізичною відстанню. Цей стан можна переживати і коли ви сидите поряд на одному дивані, але відчуваєте, ніби ви дуже далеко один від одного і не можете поділитися своїми переживаннями.
Дослідження й опитування в сфері сімейних стосунків вказують на те, що понад 40% подружніх пар страждають від почуття самотності у стосунках.
Які наші емоційні потреби
Часто ми не замислюємося про свої емоційні потреби – просто відчуваємо, що чогось бракує. Можемо відчувати себе невпевнено, самотньо, постійно чогось потребувати.
Важливо відрізняти соціальну та емоційну самотність. Наше соціальне та громадське життя може бути дуже насиченим, проте нам все одно буде не вистачати емоційної близькості зі своєю другою половинкою.
У нас є багато емоційних потреб в близьких та інтимних стосунках. Інтенсивність цих потреб може змінюватися від ступеня нашої прив’язаності. Ось основні:
- Дружня підтримка та спілкування.
- Бути почутим і зрозумілим.
- Відчувати до себе турботу.
- Отримувати визнання і відчувати свою цінність.
- Бути прийнятим.
- Відчувати прив’язаність.
- Любити і бути коханим.
Коли ж у парі присутні конфлікти, образи, різного роду залежності або зради — ці потреби часто залишаються незадоволеними. Також до залежностей відносяться й такі види компульсивної поведінки, як трудоголізм або шопоголізм. У таких стосунках часто є гострий брак близькості, але партнерам буває дуже складно це помітити і зізнатися собі в такому дефіциті.
Причини емоційної покинутості
У здорових стосунках також бувають моменти та навіть періоди емоційної віддаленості.
Для підтримки живого і здорового емоційного фону у відносинах необхідно докладати зусиль і приділяти достатньо часу обговоренню подій, які відбуваються в житті, говорити про свої почуття один до одного.
Шкоду стосункам завдають такі способи спілкування, коли партнери не діляться своїми емоціями, не вислуховують і не проявляють взаємної зацікавленості.
Якщо партнер постійно відчуває себе проігнорованим, незрозумілим або непотрібним, то він почне дедалі рідше ініціювати будь-яке спілкування і з часом виявить, що живе емоційно окремо.
Образи легко накопичуються, особливо коли біль і злість не виражаються. Результатом буде емоційне віддалення, взаємна критика, всілякі шпильки та чіпкі коментарі.
Із самого початку, звичка заперечувати або соромитися проявляти свої почуття виникає в дитинстві, коли дитина довго перебуває в емоційній ізоляції. У майбутньому це призводить до проблем у спілкуванні та побудові близьких стосунків. Найчастіше цей сором або страх не усвідомлюється вже дорослою людиною. Наприклад, емоційне дистанціювання може статися після спонтанного зближення або сексу. Один із партнерів може раптово фізично віддалитися або не розмовляти, або ж, навпаки, почати «забалакувати» свої справжні почуття. І в іншого це, найімовірніше, викличе відчуття покинутості і самотності. У процесі сімейної психотерапії парам вдається говорити про такі амбівалентні почуття і складні переживання.
Родом із дитинства
Гарне виховання дає дитині внутрішнє відчуття безпеки та знання, що її люблять і приймають в її унікальності обома батьками, і що батькам цікаво з нею взаємодіяти та бути у стосунках. Травма емоційної самотності виникає, коли батькам не вдається задовольнити ці потреби і створити таке відчуття у дитини.
Так буває, що мати (або той, хто виконує її функції) не може емоційно бути присутньою в контакті з дитиною в необхідній мірі.
Вона може таким чином повторювати свій власний дитячий досвід, або ж так може проявлятися її депресивний стан чи накопичений стрес. Для повноцінного розвитку дитині вкрай важливо, щоб мати «співналаштувалася» з її переживаннями й відобразила їх їй. Натомість вона може демонструвати постійну зайнятість, холод або неможливість емпатично реагувати на різні стани дитини. Поступово це викликає почуття самотності, покинутості та спустошеності. Ситуація може бути й протилежною — мати може приділяти дитині забагато уваги, але це не буде відповідати її поточним потребам та стану.
У дитинстві можна й не здогадуватися, що батьки вас емоційно покинули. Особливо, якщо із задоволенням матеріальних потреб все було більш-менш гаразд.
Клієнти у процесі психотерапії часто діляться спогадами, як у дитинстві в сім’ї їх часто не розуміли і навіть відкидали. Вони почувалися якимись неправильними, «не такими», аутсайдерами. Приблизно так може описуватися й переживатися травма покинутості.
Щось подібне може відбуватися і коли батько чи мати очікує допомоги й перекладає на дитину невідповідні віку обов’язки. Дитині доводиться пригнічувати свої справжні почуття й потреби, щоб задовольнити потреби дорослого.
Разові випадки відторгнення в дитинстві не можуть суттєво вплинути на здоровий психоемоційний розвиток. Шкодить регулярне проявлення такої поведінки з боку батьків.
Виникає глибоке внутрішнє відчуття сорому за себе, що призводить до проблем з емоційною близькістю і до співзалежності у дорослих стосунках. Ми можемо бути емоційно відсутніми, або ж нас парадоксальним чином притягуватиме до таких людей — вони здаватимуться нам привабливими. Виникає ризик повторити цикл травматичних стосунків і знову відчути себе покинутим.
